Пошук по сайту

Віртуальні виставки

«Микола Лисенко – Гетьман української музики»

Повнотекстова довідка
до 170-річчя з дня народження композитора, піаніста, диригента, педагога,громадського діяча

М. Лисенко
(1842—1912)

1. Життєвий шлях М. В. Лисенка
2. Фольклористична діяльність
3. Романси
4. Фортепіанна творчість
5. Хорова творчість
6. Список літератури

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ М. В. ЛИСЕНКА

Микола Віталійович Лисенко — найвидатніший український композитор другої половини XIX — початку XX ст., піаніст, диригент, педагог, громадський діяч.

Народився Микола Лисенко 10 березня 1842 року в селі Гриньки на Полтавщині в сім’ї поміщика Віталія Романовича Лисенка. Віталій Романович Лисенко був людиною освіченою, культурною, відзначався передовими для свого часу поглядами. Мати Миколи Віталійовича Лисенка – Ольга Єреміївна – походила із полтавського поміщицького роду Луценків. Освіту вона здобувала у петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат, добре знала французьку мову, грала на фортепіано. Побачивши хист хлопчика до музики в ранньому дитинстві, розпочала опікуватись його навчанням. Після домашнього виховання Микола Віталійович вчився у Києві, спочатку в пансіоні Вейля, потім – у пансіоні Гедуена, в якому дітей готували до вступу в гімназію.

У 1855 році М. В. Лисенка віддали на навчання до 2-ї Харківської гімназії. Під час навчання у гімназії він приватно займався музикою з М. Дмітрієвим та чехом І. Вільчеком. Поступово юнак став відомим у Харкові піаністом, якого запрошували на вечори, бали, де він виконував п'єси Моцарта, Бетховена, Шопена.

Весною 1859 року Микола Віталійович закінчив гімназію зі срібною медаллю. В тому ж році, разом зі своїм двоюрідним братом М. Старицьким, вступає на природничий факультет Харківського університету. Через рік батьки Миколи Віталійовича переїхали до Києва, і брати перевелися у Київський університет. У Києві М. Лисенко поринає в суспільно-культурну діяльність.

Вже у студентські роки Микола Віталійович збирає довкола себе любителів музики і організовує студентський хор, репертуар якого складається переважно з українських народних пісень, записаних і опрацьованих Лисенком.

Закінчивши природничий факультет університету і захистивши магістерську дисертацію, Лисенко вирішує пов'язати свою долю з музичним мистецтвом.

Протягом 1867—1869 років Микола Віталійович навчається у Лейпцігській консерваторії. За час перебування у Лейпцигу Микола Віталійович створив досить багато: опублікував дві збірки народних пісень для голосу з супроводом фортепіано, ряд романсів на слова Т. Шевченка, струнний квартет, тріо для двох скрипок і альта, увертюру на тему народної пісні «Ой запив козак, запив» і «Юнацьку симфонію», «Українську сюїту у формі старовинних танців на основі народних пісень».

По закінченні навчання у консерваторії М. Лисенко повертається на Україну і оселяється у Києві. Він здобуває визнання як піаніст-виконавець і педагог. Організовує з любителів хор і дає концерти слов'янської народної музики. Записує народні пісні, зокрема від співачки Меланії Загорської. Тоді ж знайомиться з відомим кобзарем Остапом Вересаєм. Про його репертуар, манеру виконання Лисенко пише наукову працю «Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм».

У 1872 році з’являється його перший закінчений музично-сценічний твір – оперета на лібрето М. Старицького „Чорноморці”. У слід за нею виникає вже справжня велика опера на сюжет повісті М.Гоголя „Різдвяна ніч”.

У 1874 році М. Лисенко, прагнучи вдосконалюватись у музично-сценічному жанрі, вирішує взяти кілька уроків у найбільш визначного російського педагога та оперного композитора М. Римського-Корсакова – професора петербурзької консерваторії. Тож виїжджає на деякий час до столиці російської імперії.

У Петербурзі М. Лисенко багато працює: тут була написана перша рапсодія на українські теми, підготовлений збірник дитячих пісень та ігор.

До Києва Лисенко повернувся у 1876 році. Розпочинається найбільш плідний період його життя. Композитор інтенсивно працює над подальшими творами з циклу «Музики до «Кобзаря».

В кінці 70-х і особливо в 80-ті роки пожвавлюється інтерес композитора до хорової музики. В цей період написано значну частину хорових творів, а також велику кількість обробок народних пісень для хору. Тоді створено кантати «Б'ють пороги» і «Радуйся, ниво неполитая», хорову поему «Іван Гус», хори «Сон», «Ой діброво, темний гаю».

У 80-ті роки Лисенко активно працює в оперному жанрі. Він створює лірико-побутову фантастичну оперу «Утоплена», завершує третю редакцію лірико-комічної опери «Різдвяна ніч», пише дитячу оперу «Коза-Дереза», лірико-побутову «Наталку Полтавку» і героїко-історичну народну музичну драму «Тарас Бульба». Останній твір є вершинним у творчості Лисенка і найвищим досягненням української дожовтневої оперної музики.

У 90-ті роки продовжують виходити в світ Лисенкові обробки народних пісень для хору, п'ятий і шостий випуски народних пісень в обробці для голосу з супроводом фортепіано, а також окремі фольклорні цикли — «Веснянки», «Купальська справа», «Колядки та щедрівки», «Весілля». Про український фольклор Лисенко тоді ж написав кілька наукових розвідок: «Дума про Богдана Хмельницького і Барабаша», «Про торбан і музику пісень Відорта», «Народні музичні інструменти на Україні».

Новою сторінкою в його вокальній музиці стали романси на вірші Г. Гейне, І. Франка, Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся та інших. Такі романси, як «Коли настав чудовий май», «У мене був коханий, рідний край», «Місяцю-князю», «Безмежнеє поле» стали класичними зразками української дожовтневої музики. З великих форм композитор пише кантату «На вічну пам'ять Котляревському», опери «Пан Коцький», «Зима й Весна», «Сапфо». Тоді ж було створено ряд мініатюр для фортепіано.

У 1904 році відкрив власну музично-драматичну школу. Так нарешті реалізувалася давня мрія Миколи Віталійовича. Музично-драматичній школі Лисенко віддав усі свої сили. В ній композитор працював до останнього дня. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції школу Лисенка було перейменовано в Державний музично-драматичний інститут імені М. Лисенка, на базі якого згодом утворено Київську консерваторію та Київський державний театральний інститут.

Події 1905—1907 років – першої російської буржуазно-демократичної революції – сколихнули суспільне життя України, вплинули на літературний і мистецький процес. Лисенко палко відгукнувся на цю подію. Композитор пише хор «Вічний революціонер», солоспів «В грудях вогонь», згодом оперу-сатиру «Енеїда», музику до драми «Остання ніч» М. Старицького. Митець створює також ряд ліричних мініатюр на слова Дніпрової Чайки, Олександра Олеся, М. Вороного — «Єрихонська рожа», «Айстри», «Нічого, нічого», кілька хорів, фортепіанних п'єс та оперу-хвилинку «Ноктюрн».

Помер М. В. Лисенко 6 листопада 1912 року. Його поховано на Байковому кладовищі у Києві.