Історична довідка регіону

Територія нашого краю почала заселятися у давньому кам’яному віці (палеоліті). Понад 150-100 тисяч років тому в середнє. В 1946 році біля села Лука-Врубловецька Кам’янець-Подільського району (зараз воно знаходиться на дні Дністровського водосховища) археологами виявлено найдавніші сліди життя людей раннього кам’яного віку на території нашого краю.

Люди, що жили на стоянці поблизу Луки-Врубловецької займалися збиранням рослинної їжі, полювали на дрібних тварин, вели кочовий спосіб життя, жили первісним стадом. Стоянка первісних збирачів та мисливців, що зафіксовано поблизу села Луки-Врубловецької, с найдавнішою археологічною пам’яткою на території нашого краю.

Сліди перебування людини у часи пізнього кам’яного віку (35-10 тисяч років тому) знайдено поблизу сіл Баговиця, Бакота, Калюс, Сокіл, Стара Ушиця, Кам’янець-Подільського району, Кривчик Дунаєвецького, Кужелева Новоушицького району. В епоху пізнього палеоліту населення краю далі вдосконалювало техніку виготовлення кремінних знарядь.

Середній кам’яний вік – видатним досягненням людини було винайдення лука та стріли.

На ІІ тисячоліття до н.е припадає наступний період у давній історії краю – доба бронзи. Зростає роль скотарства, яке створило нові джерела для існування стародавніх людей.

Початок залізного віку на Поділлі та Волині співпадає з більш типовою пам’яткою цього часу є Рудьківське городище у Новоушицькому районі. Значний вплив на місцеве протослов’янське населення нашого краю у VII-III ст. до н.е. мали скіфи. Під їх впливом відбувається формування специфічної західноподільської скіфоподібної культури. Її пам’ятками є курчани, які насипалися з каменю та землі.

За даними археологічних досліджень останніх років у південному Побужжі та середньому Подністров’ї виявлено понад 100 поселень слов’ян. Всі вони належать до однієї археологічної культури – Луки-Райковецької, яка названа за місцем першої дослідженої пам’ятки – поселення поблизу села Райки на Житомирщині.

Хмельниччина знаходиться на стику великих історико-географічних країв – Правобережжя (до якого входить сама) і Західної України. У вужчому розумінні територія області належить до Волині (північна частина, приблизно до р. Случ) і Поділля (середня і південна частини) і є пограниччям останнього з Галичиною на заході та Буковиною і Бессарабією на півдні. В минулому Волинь і Поділля (як і сусідні землі) входять до складу одних і тих же або різних держав; південні і західні межі сучасної області тривалий час були державними кордонами.

В ХІ ст. середня Наддністрянщина, що з ХІІ ст. відома в літописах під назвою Пониззя, входила до Теребовлянського князівства, а з 1141 р. – до Галицького. В цей же час землі середньої і північної частин сучасної Хмельниччини належали Київському князівству. В 1199 р. вся територія області увійшла до Галицько-Волинського князівства. Невелика територія на сході області (в басейнах Південного Бугу і Случа) разом з прилеглими землями сучасної Вінничини і Житомирщини відома в ХІІ-ХІІІ ст. під назвою Болохівської землі, князі якої були прихильниками феодальної роздрібленості. У 1241 р. Данило Галицький прилучив Болохівську землю до Галицько-Волинського князівства.

Після падіння Руської держави на території між середньою течією Дністра і верхів’ям Південного Бугу існувало політичне утворення з центром у м. Бакота (донедавна – однойменне село в Кам’янець-Подільському районі, знесене при створенні Дністровського водосховища), яке служило буферною зоною між Золотою Ордою та Галицько-Волинською державою.

У другій половині XIV ст спочатку Волинь, а пізніше й Поділля (1362 р.) потрапили під владу Литви і були в ній до середини XV ст. автономними князівствами. В 1430-1434 рр. Західне Поділля відійшло до Польщі (утворено Подільське воєводство з центром у Кам’янці), а після Люблінської унії 15699 р. до неї перейшло й Волинське воєводство.

На території області відбувалися активні військові дії під час визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі під проводом Богдана Хмельницького (битви під Пилявцями і Старокостянтиновом у 1648 р., під Жванцем у 1653 р.). Однак за угодою 1667 р. Поділля і Волинь залишились за Польщею і перебували в її складі до 1793 р. (за винятком 1672-1699 рр., коли Поділля було захоплене турками).

У 1793 р. Правобережна Україна була приєднана до Росії, землі області відійшли до Волинської та Подільської губернії. З цього часу р. Збруч майже на півтора століття “перекроїла” суцільну українську етнічну територію, ставши кордоном між Російською та Австро-Угорською імперіями (до 1917 р.), межею між проголошеними, але не до кінця реалізованими у вихорі воєнних дій 1917-1919 рр, Українською та Західноукраїнською Народними Республіками, кордоном між Україною та Польщею (1920-1939 рр). Дністер же в 1918-1940 рр. відділяв Україну від Румунії.

У радянський час (1923 р.) в Подільскій губернії на території сучасної Хмельницької області створено Кам’янецьку та Проскурівьську, у Волинській – Шепетівську округи. У 1925 р. ліквідовано губернський поділ.

1932 року XІV ст. позачергова сесія ВУЦВК прийняла постанову про створення областей. Всі райони сучасної Хмельниччини ввійшли до складу Вінницької області. 22 вересня 1937 р. створено Кам’янець-Подільську область. В 1941 р. обласний центр перенесено до м. Проскурів, однак область ще тривалий час носила стару назву.

1954 р. на відзнаку 300-річчя воз’єднання України з Росією Президія Верховнохї Ради УРСР перейменувала м. Проскурів у м. Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область – у Хмельницьку.