Пошук по сайту

Віртуальні виставки

«Звуки, народжені природою»
до 75-річчя від дня народження Федора Івановича Куркчі

(Віртуальна довідка)

Куркчі Федір Іванович – художник-кераміст, член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України, народився 31 січня 1942 у с. Гранітне Донецької області. Нині Гранітне, а колись Карань – родове гніздо Куркчі. Тут народилися його батько, дід і прадід. Дід Василь – один із світлих спогадів голодного післявоєнного дитинства Федора Івановича. З ним завжди було спокійно і цікаво. Дід був чабаном. Професія найпоширеніша і почесна у приазовських греків. До того ж дід був грамотним і вмів писати. Працював у с. Старобешеве, с. Великий Янісоль (нині Велика Новосілка), де і побудував собі будинок, обзавівся великим господарством. Але незабаром настали «нові» часи. Дід відмовився вступати в колгосп, за що і був розкуркулений. Залишившись без будинку, сім'я з п'ятьма дітьми поневірялася спочатку по чужих кутках. Потім повернулися у с. Карань, де волелюбний грек примудрився все ж уникнути вступу в колгосп і назавжди залишитися вільним чабаном. Дід Василь часто брав із собою в степ малого Федора. Ходив з ним по безкрайньому степу і розповідав старі урумські казки. А ще весь час співав грецькі пісні, яких знав безліч. Напевно, саме із спілкування діда і онука народилася нескінченна любов Федора до народної пісні, календарно-обрядових свят і народної творчості в усіх її проявах.

Батько Іван був майстром на всі руки, до того ж не обділений художнім талантом. Умів будувати, штукатурити, розписувати стіни і стелі. Саме тому сім'я перебралася в м. Сталіно – в 50-х рр. місто активно забудовувалося і роботи було багато. Старожили Донецька напевно пам'ятають розпис в інтер'єрі залізничного вокзалу. В його створенні брав участь і Іван Куркчі. Щоб прогодувати велику сім'ю, він ще підробляв художнім ремеслом – робив рамки і віньєтки на склі для оформлення фотографій, малював приліжкові килимки на байкових ковдрах, популярні в перші повоєнні десятиліття. Робилася ця робота вдома і, звичайно ж, до неї залучався син Федір, старший з п'яти дітей. Очевидно, це і зіграло для майбутнього художника вирішальну роль у виборі професії.

Після закінчення 7-го класу Федір Іванович відправляється в далеке прикарпатське містечко Косів, центр художніх ремесел Івано-Франківщини – вчитися в Косівському училищі прикладного мистецтва. Всі 5 років навчання, пізнаючи основи художнього ремесла, подорожував по горах. І осягав те, що все життя буде здаватися самим цікавим – красу і гармонію природи.

У 1962 р. Федір закінчив училище за спеціальністю «Художнє різьблення по дереву». Потім були 3 роки служби в армії – в Підмосков'ї, неподалік від Загорська. Одного разу потрапив в Загорський музей іграшки, і «зачепилася» в голові думка про те, що іграшка – річ куди більш складна, ніж здається на перший погляд. Набагато пізніше, будучи майстром і створюючи свої глиняні, дерев'яні, ганчіркові, трав'яні традиційні іграшки, він зрозуміє сакральні глибини такого зрозумілого і простого, але в той же час такого складного і загадкового явища як народна іграшка.

З 1965 по 2000 рр. жив у м Хмельницькому. Працював старшим методистом з образотворчого мистецтва в обласному Будинку художньої самодіяльності: організовував і курирував ізостудії, обласні та республіканські художні виставки. Потім працював художником-монументалістом в Хмельницькому художньому комбінаті. Будучи людиною від природи енергійною і допитливою, безроздільно віддавався двом взаємодоповнюючим пристрастям.

Пристрасть перша – подорожі. Разом з друзями-однодумцями він сплавлявся на саморобних плотах по річках Сибіру, опускався в надра печер Криму, піднімався по схилах Карпат, зустрічав Новий рік в Заполяр'ї і просто мандрував по лісах, ярах і товтрах Поділля. А ще були археологічні розкопки та етнографічні експедиції.

Друга пристрасть Федора Куркчі – народна культура і мистецтво у всіх національних і видових проявах. Завдяки цьому в керамічних творах художника прочитується архаїчне і безпосереднє світосприйняття прабатьків. Його творіння часто сприймаються як амулети і охоронні знаки давніх епох.

У 2000 р Федір переїхав до Донецька. Через 40 років, за покликом крові, повернувся назад, до рідного коріння. І зараз заново відкриває свою батьківщину, свою Малу Грецію, як він жартома називає приазовські степи, в які закохався заново. Він частий гість у своєму Гранітному, де збирає етнографічний матеріал – осколки і обривки історії і культурної своєрідності Каранських урумів.

Як у творчості, так і в повсякденному житті Федору Івановичу вдається об'єднувати традиції різних етнічних культур. І якщо по урочистих подіях надягається улюблена українська вишиванка, то на голову пов'язується стрічка з грецьким меандром. Так і живе художник з Україною в душі і грецьким корінням у свідомості.

Вірний своїм життєвим інтересам, успішно розвиває напрямок народної іграшки. У 2005 р став переможцем Всеукраїнського конкурсу народної іграшки, за що отримав нагороду від Державного музею іграшки Міністерства освіти України. У тому ж 2005 відзначений Спеціальною премією за збереження традицій народної іграшки на Всеукраїнському симпозіумі художньої кераміки «Україна Соборна». Крім того активно бере участь в художніх виставках і наукових конференціях, показує майстер-класи на етнофестивалях, проводить заняття з кераміки і писанкарства зі студентами та школярами. Протягом 2006-2007 рр. працював в українсько-канадській програмі «Приятелі дітей» – викладав ліплення в літніх таборах для дітей-сиріт та інвалідів (Ворохта, Одеса).

Федір Куркчі – родоначальник великої династії художників. Недарма головним своїм надбанням і гордістю він вважає своїх 4-х дітей. Дочки Ольга і Дарина, а також онучка Анна пішли по його стопах і займаються керамікою. Син Олександр – живописець, активно виставляється в Україні та Європі. Молодша дочка Арсенія, хоч і мала ще роками, називає себе художницею, сміливо береться за глину і допомагає батькові проводити заняття та майстер-класи з дітьми.

З 1991 р Федір Куркчі – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, з 2006 р – член Ліги грецьких творчих діячів Донецької області «Галатея». Багаторазовий учасник всеукраїнських та міжнародних виставок (Хмельницький, Львів, Донецьк, Київ, Москва, Токіо). Його роботи зберігаються в художніх музеях Києва, Львова, Донецька, Хмельницького, Полтави, Чернігова, Рівного, Вінниці, в Музеї іграшок народів світу в Токіо (Японія), а також в найбільших приватних колекціях народної іграшки України та Росії.

Література

Гірник Г. Модель світу Федора Куркчі / Г. Гірник // Народне мистецтво. – 2007. – № 3/4. – С. 72-73.

Гірник Г. Сучасна керамічна іграшка: [оригінальна іграшка-свистунець родини Нікітюк-Куркчі] / Г. Гірник // Народне мистецтво. – 2005. – № 3/4. – С. 44-45.

Інтернет – ресурси

Федір Куркчі [Електронний ресурс] // Рукотвори: народне мистецтво online: сайт. – Режим доступу: http://rukotvory.com.ua/maystry/fedir-kurkchi – Назва з екрана. – Мова укр. – Дата звернення: 30.01.2017.

Куркчи Федор Иванович [Электронный ресурс] // Греки Украины. Вчера. Сегодня. Завтра: сайт. – Режим доступа: http://www.greeks.ua/ru/default/index/persons?id=62&persons=fkurkchi – Загл. с экрана. – Язык рус. – Дата обращения: 30.01.2017.