Віртуальні виставки

Життя, обпалене війною

(до 70-річчя насильницького вивезення мирного населення з території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни)

Друга світова війна залишила кривавий слід на землі України. Його глибоку рану доповнює травма неосяжного масштабу, біль від якої не вгамовується і досі. Примусова депортація працездатних людей торкнулася майже кожної сім’ї, практично всього українського народу.

Вирішальною у цьому плані стала нарада, що відбулася 7 листопада 1941 р. в Берліні. Виступаючи на ній, надзвичайний уповноважений по здійсненню так званого 4-річного плану загарбання східних територій рейхсмаршал Г. Герінг розпорядився вважати питання використання робочих рук зі Сходу в самому рейху остаточно вирішеним: «Російські робітники довели свою працездатність під час будівництва гігантської російської промисловості, тому ця працездатність має бути використана в ім’я імперії. Кваліфіковані робітники-німці повинні займатися виробництвом озброєнь; гребти лопатою і довбати каміння – не їхнє завдання, для цього є росіяни…»

Масовий же набір цивільної робочої сили на Сході почався після появи нового циркуляра А. Розенберга, датованого 6 березнем 1942 року. У ньому безапеляційно вимагалося направити до Німеччини 627 тис. «східних робітників». За уточненням рейхсмаршала Г. Герінга, з рейхскомісаріату «Україна» мало прибути 237 тис. робітників і 290 тис. сільськогосподарських працівників (тобто 84 відсотки від запланованої кількості). Набір робітників зі Сходу намічався проводитись на добровільних засадах, але якщо визначена цифра не була б досягнута, він мав здійснюватись насильно.

Наприкінці 1941 – початку 1942 років було розгорнуто галасливу пропагандистську кампанію з метою організації добровільного виїзду працездатного населення до Німеччини. Об’яви окупаційної влади закликали «внести свою частку для будівництва нової і кращої Європи» спокушали високими заробітками і благами.

З метою масової дезорієнтації влаштовувалися виставки , що вихваляли гітлерівський «рай», «щасливе життя східних робітників». У Будинках культури, кінотеатрах демонструвалися кіноагітки «Дорога до Німеччини»; плакатами та листівками, що вабили гарною роботою, ситною їжею були обліплені стіни будинків та паркани.

На певну частину населення це діяло. За даними окупаційних властей значна кількість записаних їхали на роботу добровільно. Однак, німецька реальність не співпадала з намальованими «рожевими мріями».

Життя остарбайтерів у неволі було жорстко підпорядковане інструкціям гестапо. Кожному новоприбулому вручалася «Пам’ятка» з правилами поведінки, що складалася з суцільних обмежень.

Але найгірше, що було в неймовірно тяжкому житті «робітників зі Сходу», це – непосильна праця на поневолювачів. Узагальнюючи думки німецьких підприємців, промисловий магнат Крупп фон Болен заявив, що за «правильної постановки справи з кожного невільника рейх може за кілька місяців видавити в десять разів більше, а потім покінчити з ним». А Геббельс у своїй патетичній манері зажадав вбивати остарбайтерів «непосильною працею». Для утримання та «перевиховання» остарбайтерів та інших в’язнів на території рейху було створено 14033 каральні табори, 506 гетто, 2071 в’язниця та 20 тисяч таборів примусової праці.

Робочий день становив 14-16 годин на добу, без вихідних, без елементарної охорони праці. Оплата – суто символічна – 2-3 марки в місяць. Та й витратити їх не було де: на всі товари в Німеччині було запроваджено карткову систему, а остарбайтерам карток не видавали.

Починаючи з весни 1942 року переміщення робочої сили зі Сходу у Німеччину стрімко зростало. Щоб надати йому ще більшої спрямованості 21 березня 1942 року декретом А. Гітлера було створено спеціальний державний орган – «Імперське бюро по використанню робочої сили» на чолі з Ф. Заукелем, якого призначили Генеральним уповноваженим по праці, котрий наділявся надзвичайними повноваженнями. Перед його відомством тоді ставилося завдання – до 24 липня 1942 року направити в рейх 1, 6 млн. іноземних робітників…

Німці різко змінили форми і методи «агітаційної» роботи – стали застосовувати репресивний каральний апарат і військові частини у проведенні масштабних операцій по захопленню і вивезенню людей.

Під час окупації Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької) області було вивезено до Німеччини 117230 мирних жителів. З одного лише Волочиського району було уярмлено 3982 чоловіки, з Новоушицького – 5237, з Довжоцького – 7195, Антонінського – 4885, Базалійського – 4234, Меджибізького – 1710, Вовковинецького – 1836 та Летичівського 2162…

Про тяжку долю хмельничан-вигнанців можна дізнатися із більш як 30 тис. листів, які знаходяться в Державному архіві Хмельницької області. Їх доповнюють 195287 фільтраційних справ і фільтраційних карток, переданих до архіву Службою безпеки у Хмельницькій області, і які розкривають ті поневіряння, яких довелося зазнати подолянам.

Розповідь про нелегку долю українських остарбайтерів не можна завершити без висвітлення теми їх повернення на Батьківщину. Після повернення всі вони були взяті на облік, їх викликали, проводили відповідні бесіди, у кожному з них бачили потенційних шпигунів і ворогів народу. У репатріантів так і залишилася в глибині душі образа на «рідну» владу. Більшість з них, хто не дожив до наших днів, боялися розповідати навіть рідним і близьким про те чого зазнали, що пережили. Наче про злочин, якого не вчиняли.

23 жовтня 1946 р. репатріантів зрівняли в правах із рештою радянських громадян, як і останні, вони користувалися соціальними пільгами і захистом. Завдяки демократичним силам світу уряд Німеччини за підневільну працю виплатив колишнім остарбайтерам компенсацію.

Минає 70 років з часу трагічних подій Великої Вітчизняної війни. Нові життєві реалії вимагають всебічного наукового осмислення історичної правди про життя колишніх каторжан, які десятиліттями незаслужено несли тавро «фашистських наймитів». Крапку в історичному, науковому дослідженні цієї теми ставити ще рано.

Література

1. Підгірний В. М. «Остарбайтери» у Третьому Рейху/ В. М. Підгірний // Матеріали XII подільської історико-краєзнавчої конференції (18-19 листоп. 2010 р.) – Кам’янець-Поділ., 2012. – С. 542-550.
2. Гусева В. В. Затавровані знаком «OST» ( на матеріалах Поділля) / В. В. Гусева// Збереження національної ідеї та національної самосвідомості українського народу в контексті трагічних подій XX століття: зб. наук. пр. Вип. V. - Хмельницький, 2012. – С. 189 – 193.
3. Гальчак С. Д. «Остарбайтери» Поділля: поліційно-адміністративні заходи нацистів у проведенні депортації населення до Німеччини / С. Д. Гальчак // Студії Кам’янець-Подільського Центру дослідження історії Поділля. – Кам’янець-Поділ., 2005. – Т. 1. – С. 420-464.
4. Україна сниться: (неотримані листи подолян, відправлені з Німеччини у 1942-43 рр.) / Держ. архів Хмельниц. обл. – Хмельницький, 1995. – 136 с.
5. Наконечний Д. Гірке слово «остарбайтер»: у цьому році минає 70 років початку насильного вивезення мирного населення із території окупованої України на примусові роботи в роки Великої Вітчизняної війни / Д. Наконечний // Поділ. вісті. – 2012. – 11 верес. – С. 6.
6. Лехіцька І. Остарбайтери – у рейху // Край Кам’янецький. – 2012. – 1 черв. – С. 6.
7. Малолітні остарбайтери Славутчини // Трудівник Полісся. – 2010. – 2 верес.