Закрити
фото
logo

 
Електронна бібліотека Хмельницької ОУНБ
Бібліотека українського воїна
Як нас знайти:
29000, м. Хмельницький,
вул. Героїв Майдану, 28
тел./факс: (0382) 79-47-31
тел.: 65-80-84
e-mail: library.ounb.km@gmail.com Хмельницька ОУНБ
 
X

Пошук по сайту

Віртуальні виставки

Віртуальна довідка

«Я все життя збираю людські долі…»


(До 100-річчя від дня народження українського прозаїка
Анатолія Андрійовича Дімарова)


Проза А. Дімарова – це цілий світ, в якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Переживши чимало смертельних ситуацій, гонінь, письменник у творчості залишається оптимістом. Віра в майбутнє нашої держави ніколи не залишала автора, і саме сьогодні його слова є по-справжньому актуальними: «Знаєте, яка моя найбільша мрія...? Щоб Росія якось відчепилася від України! ...я вірю, і мрію, що Божа правда є на світі і вона здійсниться. Хотілося б хоч краєчком ока побачити, як воно далі буде. А що Україна, за яку боролася УПА, таки струсить паразитів зі своїх плечей і їх розпрямить».

Анатолій Андрійович Дімаров народився 17 травня 1922 року на хуторі Гараськи під Миргородом на Полтавщині в селянській родині. Батько письменника Андроник Федорович Гарасюта був хліборобом. Мати Анатолія, дочка священника, закінчила єпархіальне училище в Полтаві і готувалася стати вчителькою. За словами самого письменника, родина мала велике господарство, батько був добрий господар, хазяйновитий, через що й потрапив до розряду куркулів. Щоб врятувати сім’ю, він був змушений утекти, а мама з малим Толиком і його меншим братиком Сергієм перебралась аж на Донеччину. Прізвище взяла дівоче – Дімарова, почала вчителювати.

В дитинстві А. Дімаров дуже любив читати, чудово знав як українську, так і світову літературу. Особливо письменник любив літературу про мандри.

Письменницький хист виявився в Анатолія Дімарова ще з початкових класів: здібний хлопець писав і вірші, і прозу, навіть отримував за них нагороди.

У 1940 році закінчив школу, пішов до армії. А далі – війна, поранення, внаслідок якого Анатолій Дімаров став інвалідом другої групи.

Після цих подій А. Дімаров побував в окупації, воював у партизанському загоні. З приходом радянських військ приєднався зі своїм загоном до військової частини, брав участь у боях за Донбас. Після чергового поранення був остаточно звільнений з рядів Радянської армії.

В 1944 році А. Дімаров переїхав до Луцька, де прожив шість років, працював у редакції газети «Радянська Волинь». Тут він продовжував писати вірші, як багато інших відомих поетів, до дат, річниць. За вірші про кохання отримав сувору догану в обкомі партії в Луцьку. З тих пір Анатолій Дімаров вирішив писати прозу. У 1949 році письменник видав першу книгу оповідань «Гості з Волині».

В Луцьку А. Дімаров познайомився зі своєю майбутньою дружиною Євдокією Федорівною.

Письменник вважає Луцьк своєю другою батьківщиною, бо саме тут змінився його світогляд, як згадує сам письменник, тут він зі сталініста став націоналістом, коли побачив на власні очі як комуністи переслідують українців, переселяють їх у Сибір. Зовсім іншою людиною переїхав письменник до Львова, де написав повісті «Його сім’я», «Ідол» та інші.

Протягом 1950 – 1951 рр. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. Горького в Москві, у 1951 – 1953 рр. – у Львівському педагогічному інституті, у 1953 – 1956 рр. – у Вищій партійній школі у Москві. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах.

У 1950-х роках окремими виданнями побачили світ: нарис «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повість «Син капітана» (1958), збірка повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романи «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961).

Анатолія Дімарова прийняли до Спілки письменників за поетичні твори та книжки «Гості з Волині», «На волинській землі», «Волинські легенди». Рекомендації на вступ до Спілки А. Дімаров отримав від М. Рильського, П. Тичини та Л. Новиченка, але, за словами Михайла Слабошпицького, «важко й повірити, що чоловік, котрий написав ті злополучні «Гості з Волині», став тим Анатолієм Дімаровим, якого сьогодні знаємо».

В 1960-ті роки виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968), «Біль і гнів» (1974, 1980). У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932 – 1933 рр., масові репресії – відрізки історії, на які було накладене суворе табу. Та редактори і цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. З історичної епопеї «І будуть люди» та «Біль і гнів» було вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1981 році був удостоєний Державної премії ім. Т. Шевченка.

За своє майже 90-річне життя письменник написав безліч романів, повістей, оповідань, етюдів. Твори Анатолія Дімарова хвилюють, зацікавлюють, спонукають до роздумів про життя. Своєю творчістю письменник допомагає нам пізнати самих себе, свою малість і силу, пробуджує в серцях благородні поривання.

Про А. А. Дімарова

Б48519

83.3(4УКР)6

Н37

Наш Дімаров: Статті. Інтерв'ю. Спогади. Листи. Присвяти / упоряд. Є. Н. Дімарова. – 2-ге вид., випр. – Київ : Фенікс, 2016. – 328 с. : фото. – (Державна програма – 2016).

А41858

83.3(4УКР)6

Д46

Анатолій Дімаров та його книги: статті, інтерв'ю, відгуки про творчість письменника / упоряд. Т. І. Конончук, К. Козачук. – Київ : Твім інтер, 2012. – 208 с. : фото.



***

Дімаров Анатолій // Українські письменники. – Київ, 2013. – С. 68-71.

Дімаров Анатолій Андрійович // Кульчий О. Документальна скарбниця Шевченківських лауреатів. – Київ, 2013. – С. 102-103.

Анатолій Дімаров // Більчук М. Українські та зарубіжні письменники. – Тернопіль, 2008. – С. 44-46.

Баранов В. Ф. Дімаров Анатолій // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2007. – Т. 7. – С. 689.

Наєнко М. Наш Дімаров: "Чи будуть люди?" // Літературна Україна: газета письменників України. – 2021. – № 13/14. – С. 10-11 : фот.

Слабошпицький М. Життя під чужим іменем. Анатолій Дімаров // Слово просвіти. – 2020. – № 24/25 (9-15 лип.). – С. 10-11.

Дімаров А. І було ж мені непереливки за «І будуть люди»!: роман, за яким знято серіал // День. – 2020. – № 191/192. – С. 24 : фот.

Соцька Т. Трактування проблем виховання особистості та формування креативу в тетралогії Анатолія Дімарова «На коні й під конем» // Дивослово (Українська мова й література в навчальних закладах). – 2018. – № 1. – С. 51-55.

Лемешко Т. Анатолій Дімаров: «Мій бог – це людська совість» // Дзвін. – 2015. – № 2-3. – С. 121-145.

Абдулаєва Г. Кримчаки // Кримські татари: від етногенезу до державності : дослідження / Г. Абдулаєва. – Київ : Гамазин, 2021. – С. 314-326.

Жулинський М. Він залишив нам правду про XX століття: Новітня українська історія очима А. Дімарова // День. – 2014. – 15-16 серп. – С. 11.

Наєнко М. Діамантами висвічують слова: 90 років Анатолієві Дімарову // Слово і час. – 2012. – № 5. – С. 84-89.

«Стиль письменника – це щоденна каторжна праця» // Літературна Україна. – 2011. – 4 серп. – С. 4-5.

Дашкевич Я. Депортація кримськотатарського народу 1944 // Енциклопедія історії України. – Київ, 2008. – Т. 5. – С. 383-385.

Коскін В. Анатолій Дімаров: «Я все життя збираю людські долі» // Демократична Україна. – 2010. – 18 черв. – С. 17.

«Я ціле життя жив, як вояки ОУН-УПА, під псевдо» // Літературна Україна. – 2010. – 9 груд. – С. 1, 5.

«Не люблю нудних творів» // Літературна Україна. – 2010. – 19 серп. – С. 1, 5.

Кандимов Ю. Кримськотатарська література [після депортації] // Енциклопедія сучасної України. – Київ, 2014. – Т. 15. – С. 459-460.

«Моє прізвище не Дімаров, а Гарасюта…»: письменник про українську літературу, історію та сьогодення // День. – 2008. – 31 жовт. – С. 18.

«Тільки рвучи серце і стікаючи кров'ю, можна писати геніальні речі» // Березіль. 2008. – № 5/6. – С. 9-29.



Твори А. А. Дімарова

Б50062

84(4УКР)6

Д46

Дімаров А. А. Прожити й розповісти : повість. – Київ : Український пріоритет, 2017. – 672 с. – (Державна програма – 2018).

А41448


84(4УКР)6

Д46

Дімаров А. А. Українська вендета : повісті. – перевид. – Київ : Дніпро, 2016. – 304 с. : портр. – (Державна програма – 2016).


Б46235

84(4УКР)6

Д46

Дімаров А. А. Душа жіноча : повісті, оповідання, етюди. – Київ : Український пріоритет, 2013. – 360 с.


Б44227

84(4УКР)6

Д46

Дімаров А. А. Прожити й розповісти. Вершини. Поема про камінь : вибр. твори. – Київ : Дніпро, 2012. – 832 с. : портр. – (Українська література) (Державна програма).


Б40852

84(4УКР)6

Д46

Дімаров А. А. На коні і під конем : повість. – Харків : Фоліо, 2009. – 320 с. – (Українська література).

А11608

84(4УКР)6

Д46

Дімаров А. А. В тіні Сталіна. Попіл Клааса. Боги на продаж. Чорний ворон. Тридцяті : повісті. – Київ : Дніпро, 2009. – 174 с. – (Романи й повісті).


84(4УКР)6

Д46

Єврейські повісті : повісті. – Київ : Фенікс, 2007. – 173 с.


Б40524

84(4УКР)6

Д46

Дімаров А. А. І будуть люди : роман. – Київ : Фенікс, 2006. – 758 с.


Б34728

84(4УКР)6

Д46

Дімаров А. А. Біль і гнів : роман / А. А. Дімаров; вступ. ст. Г. М. Штоня. – Київ : Україна, 2004. – 928 с. : портр. – (Бібліотека Шевченківського комітету).


84 (4Укр)6

Д46

Дімаров А. А. Самосуд : Повісті. Оповідання. Етюди. – Київ : Український письменник, 1999. – 221 с.

84 (2=Укр)7

Д46

Дімаров А. А. В тіні Сталіна : повісті. – Київ : Дніпро, 1990. – 174 с.


84 (2=Укр)7

Б11015

84(2=Укр)7

С 91

Сучасна фантастична повість. Три грані часу / А. А. Дімаров. Щось негаразд / В. І. Положій. Монолог над безоднею : повісті / В. Савченко; ред. В. О. Шевчук. – Київ : Молодь, 1989. – 400 с.


84(2=Укр)7

Д46

Дімаров А. А. Боги на продаж: Міські історії. – Київ : Радянський письменник, 1988. – 511 с.


84(2=Укр)7

Д46

Дімаров А. А. Містечкові історії : повісті. – Київ : Дніпро, 1987. – 557 с.


84(2=Укр)7

Д46

Дімаров А. А. Сільські історії. – Київ : Дніпро, 1987. – 537 с.


У2

Д46

Дімаров А. А. Вершини : повісті. – Київ : Радянський письменник, 1986. – 189 с. : іл.


У2

Д46

Дімаров А. А. Три наречені для нашого тата. Пошук. Молоко – молоко – молоко! Варя Юхимівна: містечкові історії. – Київ : Дніпро, 1982. – 184 с. – (Романи й повісті).


У2

Д46

Дімаров А. А. Вибрані твори. В 2-х т. – Київ : Дніпро, 1982.

- Т. 1 : Його сім’я. Ідол. Романи. – 535 с.

- Т. 2 : Син капітана. Док. На коні й під конем. Повісті. – 616 с.


У2

Д44

Дімаров А. А. Друга планета : фантастичні повісті. – Київ : Веселка, 1980. – 295 с.


У2

Д46

Дімаров А. А. Постріли Уляни Кащук. Сільські історії. – Київ : Радянський письменник, 1978. – 534 с.


У2

Д46

Дімаров А. А. Постріли Уляни Кащук. Чоботи. Діти. Сабантуй : повісті. – Київ : Дніпро, 1976. – 208 с. – (Романи й повісті).


У2

Д46

Дімаров А. А. На поруки. Син капітана. Жінка з дитиною : повісті. – Київ : Дніпро, 1972. – 440 с. – (Романи й повісті).


У2

Д46

Дімаров А. А. І будуть люди : роман. – Київ : Радянський письменник, 1968. – 176 с.


У2

Д46

Дімаров А. А. Його сім’я. Ідол : романи. – Київ : Дніпро, 1966. – 515 с.

У2

У2

Д46

Дімаров А. А. Поверніть мені нареченого : оповідання. – Львів : Книжково-журнальне видавництво, 1961. – 43 с.


У2

Д46

Дімаров А. А. Син капітана : повість. – Київ : Радянський письменник, 1958. – 223 с.



***

Дімаров А. Галя дивиться "багатих..." : етюд // Подруга. – 2010. – 18 листоп.


 

© Хмельницька обласна універсальна
наукова бібліотека
e-mail: library.ounb.km@gmail.com