Пошук по сайту

Віртуальні виставки

«Архітектура - теж літопис світу»
до Дня архітектури України

1 липня, коли відзначається Всесвітній день архітектури, також святкується День архітектури України. Це Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи архітекторів та містобудівників, їх творчих спілок, працівників проектних організацій і місцевих органів містобудування та архітектури…» згідно з Указом Президента України «Про День архітектури України» від 17 червня 1995 року № 456/95.

З того часу День архітектури України відзначається щорічно.

Вашій увазі пропонуємо повнотекстову довідку про визначних архітекторів.

Яновський Олексій Гаврилович

Палац Клейнмихель (колишній Розумовського) в Почепі


Ротонда на мурі де Боскета споруджена за проектом Яновського (1786 р.)

Олексій Гаврилович Яновський – український архітектор. Народився в 1739 році. Закінчив петербурзьку Академію мистецтв, працював при будовах гетьмана Кирила Розумовського.

В 1769 році отримав звання академіка архітектури.

У 1778 році на запрошення графа Петра Олександровича Рум'янцева – завершував будови, які розпочав Андрій Квасов, а також працював на спорудженні в Глухові Троїцької церкви, будинку генерал-губернатора та судових департаментів.

У 1780 році за проектом італійського архітектора Жан Батиста Валлен-Деламота споруджував кам'яний палац гетьмана Кирила Розумовського в місті Почепі.

За проектами Яновського на території Києво-Печерської лаври у класичному стилі споруджені:

• Будинок блюстителя Ближніх печер (1813 р.);
• Три ротонди (XVIII-XIX ст.).

Джерела

• Яновський Олексій Гаврилович / упоряд А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біогр. довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997 . – С. 677.

Електронні ресурси:

• Вікіпедія [Яновский Алексей Гаврилович] [Електронний ресурс] // uk.wikipedia.org - Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki Яновський_ Олексій_ Гаврилович – Заголовок з екрану.
• Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник [Яновский Алексей Гаврилович] [Електронний ресурс] // www.kplavra.kiev.ua – Режим доступу: // www.kplavra.kiev.ua/JAnovskij_Oleksij_Gavrilovich.html – Заголовок з екрану.

Спарро Павло Іванович

Спарро. Перша робота в Києві. Будівля університету (1837 р.)

Павло Іванович Спарро – український, російський архітектор. Народився в 1814 році у Санкт-Петербурзі, у родині американського віце-консула.

З 1824 року навчався у Петербурзькій Академії мистецтв, в 1836 році отримав атестат 1 ступеня. 1837 рік – приїхав до Києва в якості помічника Вікентія Беретті.

У 1840-60-х роках працював єпархіальним архітектором, здебільшого будував монастирські споруди, церкви.

З 1870-го року працював з приватними замовленнями, зводив особняки та прибуткові будинки. Остання робота архітектора у місті датована 1886-1887 роками.

Застосовував форми так званого російсько-візантійського стилю, неоросійського стильового напрямку, неоренесансу і необароко.

За його проектами було споруджено:

• Будинок митрополита Свято-Покровської пустині в Голосієві (1840 p.);
• Надбудова 4-го ярусу дзвіниці Софійського собору (1851 - 1852 pp., співавтор Ф. Солнцев);
• Братський корпус у Видубицькому монастирі (1846 p.);
• Келії у Михайлівському Золотоверхому монастирі (сер. XIX ст.);
• Прибудови до Нового академічного корпусу (1846 р.) і Старого академічного корпусу (1863 - 1864 pp.) у Братському Богоявленському монастирі;
• Лікарняні келії корп. 26 (1841 - 1842 pp.) у Києво - Печерській лаврі;
• Келії на Ближніх печерах корп. 44 (1847 p.);
• На Гостинному дворі лаври – лікарня з церквою корп. 68 (1848 - 1850 pp.);
• Готель для іменитих богомольців корп. 56 ( сер. XIX ст.);
• Простонародний будинок (не зберігся);
• 4-й ярус дзвіниці Софіївського собору;
• Братський корпус Видуботського монастиря;
• Троїцька церква на Новій Будові та інші будівлі в Києві.

Спроектував будинок при огорожі Лаврського готелю корп. 54. Побудував книжкову крамницю, братську лікарню Нікольського монастиря, надбудував другі поверхи Друкарського і Економічного корпусів та інших будівель.

У Флорівському монастирі:

• Корпус № 7 (1847 p.);
• Мурована огорожа монастиря на горі Киселівка (кін. 40-х - поч. 50-х років);
• Троїцька «цвинтарна» церква (1855 - 1859 pp.);
• Церква на честь ікони Казанської Божої матері (1841 - 1844 pp.);
• Дзвіниця і трапезна – Воскресінська церква (1860 - 1862 pp., проект інженера Духоніна);
• В Китаївській пустині збудував: Братський корпус («старий дім») біля Троїцької церкви (1843 - 1844 pp.), огорожу з північно-західною брамою (1851 - 1852 pp., не збереглась).

Приймав участь у проектуванні й будівництві Володимирського собору (1860, 1865 pp.).

Житлові споруди за приватними замовленнями:

• Прибутковий будинок С. Єремєєва на Бібіковському бульварі №26а, 28 (1872 p.);
• Особняк Н. Фромнета на Бібіковському бульварі №36 (1873 p., проект В. Ніколаєва);
• Житловий будинок І. Оглоблина на Андріївському узвозі №4/26 (1874 p.);
• Особняк В. Сербулова на вул. Бульварно-Кудрявській №3 (1876 p.);
• Прибутковий будинок на вул. Маложитомирській (1879 p.);
• Особняк А. Лунєва на вул. Ярославській №8 (1880 p.);
• Прибутковий будинок Д. Лазарева на вул. Пушкінській №10 (1881 - 1882 pp.);
• Прибутковий будинок В. Сергєєва на вул. Безаківській №12 (1883 p.).

Електронні ресурси:

• Вікіпедія [Спарро Павло Іванович] [Електронний ресурс] // uk.wikipedia.org – Режим доступу: // uk.wikipedia.org/wiki/Спарро_Павло_Іванович – Заголовок з екрану.
• Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник [Спарро Павло Іванович] [Електронний ресурс] // www.kplavra.kiev.ua – Режим доступу: // www.kplavra.kiev.ua/Sparro_Pavlo_Ivanovich.html – Заголовок з екрану.
• Сайт Історії Києва [Спарро Павло Іванович] [Електронний ресурс] // www.oldkyiv.org.ua – Режим доступу: // www.oldkyiv.org.ua/data/sparro.php?lang=ru – Заголовок з екрану.
• Тимофiєнко Володимир. Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть. Біографічний довідник. [Спарро Павло Іванович] [Електронний ресурс] // alyoshin.ru – Режим доступу: // alyoshin.ru/Files/publika/timofienko/tim_zodchi_032.html – З аголовок з екрану.

Йозеф Енгель

Йозеф (Йосиф) Енгель – львівський архітектор. Народився у 1819 році в Чернівцях. З 1848 року член товариства уповноважених будівничих у Львові. До 1850 року творив у стилі класицизму, пізніше – у різних напрямках історизму. У 1882 - 1888 роках був головою товариства уповноважених будівничих. Проживав у будинку №24 на нинішній вулиці Винниченка.

Помер у Львові.

Відомі роботи:

• Будинок на нинішній вул. Шалом-Алейхема, 9 (1854 р., перебудований 1898 р.);
• Міський сиротинець на вул. Зеленій, 8/10;
• Євангелістську школу на нинішній вул. Левицького, 18 (1875 р.);
• Будинок Куркового товариства на нинішній вул. Лисенка, 23а (1870-1871 рр.)
• Євангелістська кірха, споруджена в 1847-1849 роках у Чернівцях.

Нереалізований проект розбудови монастиря св. Онуфрія (1854).

Відомо про контракт від 1867 року на реконструкцію будинку №20 на вул. Вірменській.

Перебудував у Львові ряд споруд. Серед них кілька культових:

• Другий поверх синагоги Бет Гамідраш на нинішній вул. Санській, 5, (1863 р.);
• Перебудував костел св. Урсули (1878 р.);
• Реконструкція дзвіниці Вірменської церкви (1879 р.).

Житлові будинки:

• Палац Дідуштцьких на нинішній вулиці Лисенка, 15 (1873 р.);
• Житлові будинки на вул. Федорова, 21 (1863 р.), Хмельницького, 106 (1868 р.), Січових Стрільців, 10 і 12 (1871 і 1872 рр.), четвертий поверх будинку на вул. Галицькій, 3 (1885-1886 рр.), Мстислава Удатного, 2 (1886 р.).

Джерела

• Енгель Йосиф / упоряд А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біогр. довідник. – К.: Укр. енцикл., 1997 . – С. 230.
• Енгель Йосиф /упоряд. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза; ред. А. В. Кудрицький // Митці України: енцикл. довідник. – К.: Укр. енцикл., 1992. – С. 235.

Електронні ресурси:

• Вікіпедія [Енгель Йозеф] [Електронний ресурс] // uk.wikipedia.org – Режим доступу: // uk.wikipedia.org/wiki/Йозеф_Енґель – Заголовок з екрану.
• [м. Львів] Вул. Лисенка, 23а – колишня міська стрільниця [Центр городской истории Центрально-Восточно Европы] [Електронний ресурс] // www.lvivcenter.org – Режим доступу: // www.lvivcenter.org/uk/lia/description/?ci_objectid=2187 – Заголовок з екрану.

Сильвестр Гавришкевич

Сильвестр Гавришкевич – львівський архітектор. Народився в 1836 році. Навчався у львівській Технічній академії у 1855 - 1860 роках. Працював у будівельному департаменті Галицького намісництва. Від 1874 року на посаді інженера. З 1878 року член Політехнічного товариства у Львові.

Керував будівництвом низки споруд за проектами інших архітекторів. Зокрема: будівля галицького намісництва (архітектор Фелікс Ксенжарський), Народний Дім у Львові (архітектор Вільгельм Шмідт). Від 1886 року працював при відбудові міста Стрия, що потерпів від пожежі.

Помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. З 1993 року іменем Сильвестра Гавришкевича названо вулицю Львова.

Роботи:

• Реставрація дзвіниці церкви Святого Духа у Львові (1862 р.);
• Перебудова житлового будинку на вул. Руській, 5 у Львові (1872 р.);
• Церква Архангела Михаїла в Бутині (1879 р.);
• Реставрація вежі Корнякта (1880 р.);
• Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці (1879-1882 рр.);
• Церква Положення Пояса Пресвятої Богородиці в с. Боброїди (1880-1882 рр.);
• Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Кам’янці Лісовій (1882 р.);
• Гавришкевич ймовірно є автором проекту церкви і монастиря василіянок на нинішній вул. Франка, 56 у Львові (1881-1884 рр.);
• Реставрація митрополичих палат при соборі св. Юра у Львові (1885 р.);
• Будівля гімназії №4 ім. Я. Длугоша на нинішній вул. Професорській, 1 (1889 р.);
• Будівля греко-католицької семінарії на вул. Коперника, 36 і Дорошенка, 41 у Львові (1890 р.);
• Проект і керівництво будовою Преображенської церкви у Львові на вул. Краківській, 21 (1875-1898 рр.);
• Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Куликові Жовківського району (1900, 1901 рр., співавтор Михайло Голейко);
• Відбудова церкви святого Миколая в Сокалі;
• Відбудова церкви святих Петра і Павла у Перемишлі;
• Будівля Головної пошти на нинішній вул. Словацького, 1. Проект дещо модифікований у Відні архітектором Фрідріхом Зетцом, споруджувала спілка Людвіка Балдвіна-Рамулта і Юліана Цибульського у 1887-1889 роках.

Джерела

• Гавришкевич Сильвестр /упоряд. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза; ред. А. В. Кудрицький // Митці України: енцикл. довідник. – К.: Укр. енцикл., 1992. – С. 142.
• Гавришкевич Сильвестр / упоряд А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біогр. довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997 . – С. 134.

Електронні ресурси:

• Вікіпедія [Гавришкевич Сильвестр] [Електронний ресурс] // uk.wikipedia.org – Режим доступу: // uk.wikipedia.org/wiki/Гавришкевич_Сильвестр – Заголовок з екрану.
• Імена видатних людей у вулицях Львова (С. Гавришкевича - Я Гашека) [Електронний ресурс] // maxpark.com – Режим доступу: // maxpark.com/community/3795/content/2047548 – Заголовок з екрану.
• Серед видатних Львів’ян [Гавришкевич Сильвестр] [Електронний ресурс] // www.literacy.com.ua – Режим доступу: // www.literacy.com.ua/lvovoznavstvo/1129-vydatnykh lvivian.html?showall=&start=14 – Заголовок з екрану.

Кривошеєв Олександр Степанович

Прибутковий будинок співака М. Михайлова на вул. Володимирській № 40/2 (1898 - 1899 pp.)


Автор плану міської публічної бібліотеки (тепер – Парламентської) на вул. Грушевського №1 (1910-1911 рр, проект фасаду Ебіга Леонтійовича Клаве)


Прибутковий будинок О. Дьякової на вул. Хрещатик № 42 (1892 p.)

Олександр Степанович Кривошеєв – київський архітектор.

Народився у 1859 році. Закінчив Київське реальне училище, у 1881-1886 рр. навчався у Петербурзькому інституті цивільних інженерів і здобув відповідне звання по І розряду.

У 1887-1913 роках обіймав посаду міського архітектора Києва. Використовував стильові форми неоренесансну, необароко, так званого цегляного стилю та модернізовані елементи історичних стилів.

Будував будинки громадського призначення, а саме:

• Свято-Володимирське училище на вул. Івана Франка, 44 (1891р., не збереглось);
• Либідську поліцейську дільницю з пожежною частиною і каланчею на вул. Тарасівській, 4 (1895-1897pp.);
• Міську поліцію та адресний стіл на вул. Великій Житомирській (1897-1898 pp.);
• Печерське міське училище на вул. Андрія Іванова, 11 (1901-1902 pp.).

Розпочав будівництво Міського театру на розі Володимирської та Богдана Хмельницького (1898-1899 pp., завершив Володимир Ніколаєв, проект Віктора Шретера). Надбудував III поверх над боковими крилами Міської думи на Хрещатику (1900 p.). Брав участь у забудові Олександрівської лікарні. Спроектував пральню і жіночий терапевтичний корпус на вул. Шовковичній №39 (1908 p.). Розробив план міської публічної бібліотеки (тепер – Парламентської) на вул. Грушевського №1 (1910-1911 рр, проект фасаду Ебіга Леонтійовича Клаве).

Займався проектуванням за приватними замовленнями. Автор наступних споруд:

• Житловий будинок Ф. Фельдмана на вул. Ярославській №29 (1884 p.);
• Прибудова до особняка Ханенків на вул. Терещенківській №15 (1891 p.);
• Прибутковий будинок О. Дьякової на вул. Хрещатик № 42 (1892 p.);
• Два флігелі будинку Бліндера на вул. Нижній Вал №19 (1892 p.);
• Житловий будинок Д. Трахтенберга на вул. Трьохсвятительській №5 (1892 - 1894 pp., закінчував М. Горденін);
• Прибутковий будинок на вул. Фундуклеївській №42 (1897 p.);
• Житловий будинок на вул. Великій Житомирській №18 (1897 - 1898 pp.);
• Прибутковий будинок на вул. Хорива №2 (1897 p.);
• Прибутковий будинок на вул. Володарського №2 (1898 p., пізніше був надбудований);
• Прибутковий будинок співака М. Михайлова на вул. Володимирській № 40/2 (1898 - 1899 pp.);
• Житловий будинок на вул. Ново-Єлизаветинській №11 (1900 p.);
• Прибутковий будинок на вул. Пушкінській №11 (1900 p.);
• Прибутковий будинок артистки М. Глєбової-Федорової на вул. Великій Житомирській №12 (1904 p.);
• Житловий будинок на вул. Пушкінській №22 тощо.

Спроектував скляне перекриття над подвір'ям будинку купця М.Штифлера на розі Хрещатика і вул. Миколаївської (1898 p.). Виконав проект нової концертної зали в саду «Шато-де-Фльор» (1900 р., не зберігся).

Спорудив ковбасну фабрику К. Бульона на розі вулиць Дмитрівської і Павлівської (1896 p.).

Розробив 24 типи планів і фасадів для будівництва дачних споруд у Святошині (1896 p., співавтор О. Хойнацький).

Джерела

• Кривошеєв Олександр Степанович / упоряд А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський / Мистецтво України: біогр. довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997 . – С. 334.

Електронні ресурси:

• Вікіпедія [Кривошеєв Олександр Степанович] [Електронний ресурс] // uk.wikipedia.org – Режим доступу: // uk.wikipedia.org/wiki/Кривошеєв_Олександр_Степанович – Заголовок з екрану.
• Кривошеєв А.С. [Електронний ресурс] // relax.ua – Режим доступу: // relax.ua/art/krivosheev – Заголовок з екрану.
• Володимир Тимофієнко. Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть: Біогр. довідник. [Кривошеєв Олександр Степанович] [Електронний ресурс] // alyoshin.ru – Режим доступу: // alyoshin.ru/Files/publika/timofienko/tim_zodchi_020.html#krivosheev – Заголовок з екрану.

Величко Віктор Валеріанович

Будівлі на вул. Університетській


Харківський Будинок архітектора


Фасад садиби на вул. Садово-Куликівській (нині вул. Дарвіна, 31) – 1901р.

Віктор Валеріанович Величко – український архітектор. Народився в 1864 р. у Варшаві. У 1883-1887 рр. навчався в Петербурзькій академії мистецтв. Обіймав посаду земського архітектора у Харкові в 1894-1895 рр., 1895-1917 – архітектор Харківського навчального округу та університету. Був головою харківського архітектурно-будівельного відділу Російсько-технічного товариства (1909-1916 рр.).

Помер Віктор Валеріанович Величко в 1923 р. у Харкові.

У Харкові збудував багато громадських і житлових споруд, які нині є пам’ятками архітектури:

• Корпус біологічного факультету Харківського університету – 1899 - 1901 рр., на вул. Лазаретній (нині вул. Трінклера), 8. Зараз тут розташований музей Природи;
• Архів Харківського історико-філологічного товариства – 1904 – 1906 рр., на вул. Університетській, 21;
• Університетська бібліотека – 1903р., на вул. Університетській, 23;
• Управління Харківського учбового округу – 1910-і роки, по пров. Університетському, 1;
• Інженерний корпус Технологічного інституту – 1904-1907 рр., по вул. Фрунзе, 21;
• Будівля юридичного факультету університету – 1907-1909 рр., на вул. Університетській, 27;
• Хімічний корпус університету в районі Держпрома – 1911-1914 рр. (не зберігся);
• Будівля Повітового земства на розі Кінної площі і пров. Михайлівського (нині вул. Богдана Хмельницького (Харків) і вул. Руставелі – 1895-1896 рр;
• Будівля Петербурзького міжнародного банку на Миколаївській площі (нині пл. Конституції, 22) – 1913 р.;
• Клініка нервових захворювань – кінець XIX ст., на пр. Правди, 11;
• Церква на ст. Слов'янськ Курсько-Харківсько-Азовської залізничної дороги – 1893 р;
• Садиба на вул. Артема, 31 – 1911-1912 рр., у співавторстві з Ф. Кондрат'євим. Нині – Книжкова палата;
• Садиба Рижова на вул. Садово-Куликівській (нині вул. Дарвіна, 9) –1912 р.;
• Власна садиба на вул. Садово-Куликівській (нині вул. Дарвіна, 31) – 1901 р.;
• Житловий будинок на вул. Мироносицькій, 46 – 1916 р;
• Садиба на вул. Дмитрівській, 19 – 1908 р;
• Житловий будинок на вул. Пушкінській, 86 – поч. XX ст;
• Житловий будинок на вул. Пушкінській, 100 – 1911-1913 рр.;
• Житловий будинок і лікарня на вул. Римарській, 28 – 1902 р.;
• Садиба на вул. Студентській, 1 – 1913 р., у співавторстві з П. Толкачовим;
• Прибудова домової церкви до школи-інтернату для сліпих дітей – 1912-1913 рр., по вул. Сумській, 55.

Джерела

• Величко Віктор // Енциклопедія українознавства. Т. 1. – К.: Глобус, 1993. – С. 226.
• Величко Віктор Валеріанович / упоряд А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біогр. довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997 . – С. 104.
• Величко Віктор Велеріанович / упоряд. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза; ред. А. В. Кудрицький // Митці України: енцикл. довідник. – К.: Укр. енцикл., 1992. – С. 108.

Електронні ресурси:

• Вікіпедія [Величко Віктор Валеріанович] [Електронний ресурс] // uk.wikipedia.org – Режим доступу: //http://uk.wikipedia.org/wiki/Величко_Віктор_Валеріанович – Заголовок з екрану.
• Видный харьковский зодчий начала ХХ века архитектор В. В. Величко [Електронний ресурс] // the-past.ho.ua – Режим доступу: http://the-past.ho.ua/list-3-1-2.html – Заголовок з екрану.

Андрєєв Павло Сергійович

Волзько-Камський банк на вул. Хрещатик №10 (1912 - 1914 рр.)


Київський Пасаж (1913-1915 рр.). вул. Хрещатик, 15

Павло Сергійович Андрєєв – український і російський архітектор. Народився в 1869 році. З 1891 р. навчався в Петербурзькій Академії мистецтв, 1896 р. отримав звання некласного художника, а в 1899 р. художника-архітектора за проект кліматичного курорту при джерелі мінеральних вод.

Працював у Києві, де спроектував і збудував в дусі модернізованого ампіру:

• Будинок Терещенка на вул. Терещенківській №13 (1910 - 1914 рр.);
• Волзько-Камський банк на вул. Хрещатик №10 (1912 - 1914 рр.);
• Торговельний пасаж з прибутковими будинками між вулицями Хрещатик і Мерінгівська №4 (1913 - 1915 рр.);
• Виконав проект часткової забудови і реконструкції Хрещатика (1913 р.).

У 1930-х роках викладав у Київському будівельному технікумі.

Джерела

• Андрєєв Павло Сергійович / упоряд. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза; ред. А. В. Кудрицький // Митці України: енцикл. довідник. – К.: Укр. енцикл., 1992. – С. 24.
• Андрєєв Павло Сергійович / упоряд А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біогр. довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997 . – С. 18.

Електронні ресурси:

• Вікіпедія [Андрєєв Павло Сергійович] [Електронний ресурс] // uk.wikipedia.org – Режим доступу: // uk.wikipedia.org/Андрєєв_Павло_Сергійович – Заголовок з екрану.
• Андрєєв П. С. [Електронний ресурс] // relax.ua – Режим доступу: // relax.ua/art/andreev/lang/ua – Заголовок з екрану.
• Сайт Історії Києва [Андрєєв Павло Сергійович] [Електронний ресурс] // www.oldkyiv.org.ua – Режим доступу: // www.oldkyiv.org.ua/data/andreev.php?lang=ru – Заголовок з екрану.
• Модерн архітектора Андреєва П.С. [Електронний ресурс] // kiev-book.narod.ru – Режим доступу: // kiev-book.narod.ru/andreev.html – Заголовок з екрану

Дец Станіслав

Дец Станіслав – архітектор. Народився і вчився у Львові в 1892 -1895 pp. у Художньо-промисловій школі і Політехнічній академії. На початку XX ст. працював переважно у формах модерну і неоготики, серед виконаних споруд:

• Власний житловий будинок на вул. О. Архипенка № 8 (1907 p.);
• Житловий будинок на вул. С. Бандери № 16 (1908 p.);
• Низка кам'яниць на вул. Гончарській, тепер Драгоманова (1900-і роки);
• Житловий будинок на вул. Гончарській, тепер Драгоманова № 22 (1910 p.);
• Житловий будинок на вул. Дм. Вітовського № 31 - 33 (1913 p.).

Джерела

• Дец Станіслав / упоряд А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біогр. довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997 . – С. 201.
• Дец Станіслав / упоряд. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза; ред. А. В. Кудрицький // Митці України: енцикл. довідник. – К.: Укр. енцикл., 1992. – С. 209.

Електронні ресурси:

• Тимофiєнко Володимир. Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть: Біогр. довідник. [Дец Станіслав] [Електронний ресурс] // alyoshin.ru – Режим доступу: // http://alyoshin.ru/Files/publika/timofienko/tim_zodchi_010.html#dets – Заголовок з екрану.

Троуп’янський Федір Абрамович

Житловий будинок (1914 р., Київ, вул. Саксаганського, 34)


Особняк Полякова (1914 р, Київ, вул. Грушевського, 22)

Федір (Файфель) Абрамович Троуп'янський – український архітектор єврейського походження, будував переважно в Одесі та Києві. Дядько радянського архітектора Михайла Мінкуса.

Федір Троуп'янський народився в 1874 році у єврейській родині міщанина. В 1892 році закінчив Академію Мистецтв в Петербурзі та отримав звання художника-архітектора.

Проекти та споруди Ф. А. Троуп'янського:

• залучався до будівництва костелу Воздвиження Святого Хреста (1905 р. – 10,Фастів);
• Хмарочос Гінзбурга у співавторстві з Адольфом Борисовичем Мінкусом (1910 р. – 12, Київ, Інститутська вулиця, 16), (не зберігся);
• Житловий будинок М. Герцовича-Міркіна з готелем «Palast-Hotel» (1910 р. – 11, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 7/29);
• Особняк Полякова (1914 р., Київ, вул. Грушевського, 22);
• Житловий будинок (1913 р. -14, Київ, вул. Костьольна, 3);
• Житловий будинок (1914 р., Київ, вул. Саксаганського, 34);
• Будинок з'їзду мирових суддів (1911 р., Одеса, Французький бульвар, 1а);
• Санаторій на Куяльницькому курорті (1928 р., Одеса), (не зберігся);
• Санаторій на Лермонтовському курорті (1929 р., Одеса);
• Інженерно-будівельний інститут (1930 р., Одеса);
• Науково-дослідний інститут Курортології і бальнеології (1937 р., Одеса, Лермонтовський провулок, 6);
• Музична школа ім. П. С. Столярського (1939 р., Одеса, Сабанєєв міст, 1) та інші.

Джерела

• Троуп’янський Федір Абрамович / упоряд А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біогр. довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997 . – С. 591.
• Троуп’янський Федір Абрамович / упоряд. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза; ред. А. В. Кудрицький // Митці України: енцикл. довідник. – К.: Укр. енцикл., 1992. – С. 586

Електронні ресурси:

• Вікіпедія [Троуп’янський Федір Абрамович] [Електронний ресурс] // uk.wikipedia.org – Режим доступу: // http://uk.wikipedia.org/wiki/Троупянський_Федір_Абрамович – Заголовок з екрану.
• Троупянский Ф.А. [Електронний ресурс] // relax.ua – Режим доступу: //http://archive.today/liCqP – Заголовок з екрану.

Єрмаков Євген Федорович

Євген Федорович Єрмаков – російський архітектор, київський єпархіальний архітектор. Народився в 1868 році. Закінчив Київське реальне училище.

1887-1892 рр. навчався в Інституті цивільних інженерів (Санкт-Петербург), де отримав належне звання по І розряду.

Після закінчення повернувся до Києва, де працював наприкінці XIX- початку XX століть на посаді єпархіального архітектора.

Використовував для культових будівель в основному форми неоросійського і неовізантійського стильових напрямків, для житлових і громадських споруд – необароко і «цегляного стилю».

За проектами Євгена Єрмакова будувались:

• Келії (корпус № 2) Флорівського монастиря (1895 р.);
• Альтанка на терасі Андріївського узвозу (1897 – 1898 рр.);
• Альтанка на Володимирській гірці (1898 р., план і нагляд);
• Корпус настоятеля Видубицького монастиря (1898 р., перебудова);
• Духовна семінарія на Вознесенському узвозі (1899-1901 рр., з використанням проекту синодального архітектора Є. Морозова);
• Багатоповерховий будинок на Софіївській площі по вул. Володимирській №20 (1898-1899 рр., надбудований 1904-1905 рр.);
• Друге жіноче училище духовного відомства на вул. Десятинній №4-6 (1900 р., надбудова 4-го поверху);
• Покровська церква по вул. Мостицькій №18 (1900-1906 рр., закінчував будівництво М. Казанський);
• Особняк М. Бродської на розі вул. Інститутської №26 і провулка Виноградного (1900-1912 рр.);
• Келії Свято-Покровської пустині в Голосієві (кінець XIX століття);
• Православне релігійно-просвітницьке товариство на вул. Великій Житомирській №9 (1902-1903 рр.);
• Прибудова ризниці і бібліотеки до дзвіниці Видубицького монастиря (1902 р.);
• Житловий будинок у Рильському провулку №3 (1903 р.);
• Прибутковий будинок на Софіївській площі / вул. Володимирській №22 (1903-1904 рр., за участю О. Вербицького);
• Церковно-учительська школа / семінарія на розі вулиць Пугачова №12/2 і Багговутівської (1903 р.);
• Розширення приміщень лазні Братського Богоявленського монастиря (1904 р.);
• Житловий будинок на вул. Трьохсвятительській №4 (1906 p.);
• Іллінська церква на розі вул. Безаківської №25 і Жилянської (1908-1914 рр., не збереглась),
• Церква святого Симеона Стовпника, Петропавлівська Борщагівка (1908-1909 рр.);
• Лікарня і каплиця Київського благодійного товариства на вул. Червоноармійській № 104 (1909 р.);
• Києво-Либідьська Троїцька церква (поч. XX ст., не зберіглась);
• Хірургічний корпус Покровського монастиря (1910-1911);
• Церква Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці Свято-Покровської пустині в Голосієві (1910-1912);
• Собор святого Пантелеймона у Феофанії (1912 р.).

За проектами Євгена Єрмакова у Києво-Печерській лаврі збудовано:

• Аптека (корпус № 24), 1902-1903 рр.,
• Крамниця ікон біля південних воріт (корпус №35) 1902-1903 рр.,
• Корпус півчих митрополичого хору (корпус №6), 1902-1904 рр.,
• Палітурня (корпус №15), 1903-1904 рр.;
• Благовіщенська митрополича церква (корпус № 86), 1905 р.;
• Огорожа водосвятної каплиці – ківорію (корпус №95), 1906 р.;
• Готель (корпус №19), 1906-1908 р.;
• Бібліотека Флавіана (корпус №5), 1908-1909 р.;
• Проскурня (корпус №11) 1913 р.;
• Насосна (корпус №47) 1913 р.;
• Лаврська лікарня з церквою (корпус №111), 1911-1914.

Джерела

• Єрмаков Євген Федорович / упоряд А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біогр. довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997 . – С. 235.
• Єрмаков Євген Федорович / упоряд. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза; ред. А. В. Кудрицький // Митці України: енцикл. довідник. – К.: Укр. енцикл., 1992. – С. 240.

Електронні ресурси:

• Тимофiєнко Володимир. Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть: Біогр. довідник. [Єрмаков Євген Федорович] [Електронний ресурс] // alyoshin.ru – Режим доступу: // alyoshin.ru/Files/publika/timofienko/tim_zodchi_013.html#ermakov – Заголовок з екрану.
• Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник [Єрмаков Євген Федорович] [Електронний ресурс] // www.kplavra.kiev.ua – Режим доступу: // www.kplavra.kiev.ua/JErmakov_JEvgen_Fedorovich.html – Заголовок з екрану.